Фото: Володимир Зеленський Telegram-канал | Ілюстративне фото. Обмін полоненими між Україною та Росією
Україна запропонувала передати Росії колабораціоністів і зрадників, обмінявши їх на цивільних заручників, захоплених під час окупації. Чому СБУ та ГУР вважають цю ідею хорошою, а правозахисники – проти, досліджували Фокус.
Свободу довічно ув'язненому пропагандисту
Олександр Пащенко – вбивця, який діяв з особливою жорстокістю. Так його називають з 2012 року, коли вирок Рубіжанського міського суду Луганської області набрав законної сили. Пащенко відбуває покарання – довічне ув’язнення – у виправній колонії №31 міста Новгород-Сіверського Чернігівської області і вже відсидів 14 років.
Повномасштабне вторгнення Пащенко зустрів у в'язниці. Незважаючи на часткову окупацію Чернігівщини, Новгород-Сіверський не перебував під контролем російської армії, і всі в’язні перебували в установі, ховаючись від обстрілів. Напад Росії у березні 2022 року відчули всі.
Проте, як виявилося, не всі погодилися з тим, що Росія є країною-агресором. Серед скептиків був і Олександр Пащенко. Як стало відомо слідству, на початку вересня 2022 року він у присутності кількох засуджених публічно заперечував збройну агресію Російської Федерації проти України та публічно закликав підтримати рішення та дії країни-агресора. “Росія допомагає Донбасу і звільняє захоплені Україною території”, “Війну в Україні розв'язало політичне керівництво України, прогнувшись під країни колективного Заходу”, – зазначив він, йдеться в вирок. Крім того, зі своєї флеш-карти він запускав відеоматеріали російських телепрограм про так звану спецоперацію, «визволення» народів так званих «ДНР» і «ЛНР», створення «Новоросії» .
За це його звинуватили у колабораціонізмі (ч. 1 ст. 111-1 КК України) прямо в колонії та засудили, крім довічного ув’язнення, ще до десяти років позбавлення волі. Пащенко свою провину визнав повністю.
І ось у червні 2024 року на сайті з’явилися фотографії та особисті дані Олександра Пащенка веб-сайт «Я хочу бути зі своїми» разом з кількома десятками подібних. Усі ці люди були засуджені за колабораціонізм, державну зраду чи передачу інформації ворогу та написали заяви про передачу до Російської Федерації. Можливо, досить скоро отримати шанс на свободу, якщо раніше про таку можливість навіть не думали.
“Я більше закохалася”, – так вона відгукувалася про РФ під час судового засідання Ангеліна Довбня. У жовтні 2023 року 21-річну дівчину засудили до довічного ув'язнення за державну зраду. Суд встановив, що молода дівчина фотографувала та знімала на відео електропідстанції та військові об’єкти. Зокрема, вона позначила на карті розташування блокпостів біля Кременчуцького НПЗ і зняла відео біля розгромленого росіянами ТЦ «Амстор» у Кременчуці.
Погодився переїхати до РФ і журналіст із Полтавщини Віктор Шестаков. Його засудили до 15 років позбавлення волі за державну зраду в умовах воєнного стану та виправдання збройної агресії РФ проти України. Шестаков очолював низку проросійських організацій, а також був довіреною особою від «ППС» («Партія політики Путіна»). На замовлення та за гонорар готував антиукраїнські публікації, які дискредитували ЗСУ та виправдовували агресію. Наприклад, він спростував ракетні удари по торговому центру в Кременчуці, житловому будинку в Дніпрі та енергетичним об'єктам у Києві.
Російські агенти – запити на вихід
З початку повномасштабного вторгнення СБУ порушила понад дев'ять тисяч кримінальних справ за колабораціоністську діяльність і пособництво РФ; вже засуджено не менше тисячі українських громадян.
“Що стосується державної зради, то це стаття 111 Кримінального кодексу – загалом відкрито понад 2800 кримінальних проваджень. З них вироки суду отримали майже 550 осіб. Також СБУ відкрила майже 500 кримінальних проваджень за несанкціоноване поширення інформації про Збройні сили України, це так звані спотери, з них засуджено понад 120 осіб», – сказав представник СБУ Артем Дехтяренко під час публічного заходу в Києві.
Усі засуджені є потенційними учасниками проекту «Хочу зі своїми». Це спільна ініціатива Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими, Головного управління розвідки Міноборони, Служби безпеки України та Секретаріату Уповноваженого Верховної Ради з прав людини. Усі ці структури впевнені, що це важливо в контексті повернення утримуваних РФ українців, а для багатьох заручників це додаткова можливість звільнитися. Тобто це пропозиція обміну українських громадян з Росією.
“З назви ми розуміємо, що мова йде про людей, які вважають своєю не Україну, не європейські демократичні цінності, нашу державу і Конституцію, а державу-агресора – Російську Федерацію, і хочуть туди потрапити. Інформація про таких осіб , за їх добровільною письмовою згодою, будуть оприлюднені на спеціальному сайті», – повідомив представник Головного управління розвідки Міноборони Андрій Юсов.
Даними є фото засудженого, коротка інформація про нього та «згода на обмін», тобто прохання особи про його передачу на територію Російської Федерації або тимчасово окуповану територію України як ув’язненого. війни “для обміну на громадянина України, який перебуває в полоні РФ”.
У СБУ кажуть, що вже близько 500 українців подали згоду на обмін, 200 з них погодилися на публікацію їхніх даних на спеціальному сайті.
За словами Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, повернення осіб здійснюватиметься за попередньою домовленістю з їхнім російським колегою Тетяною Москальковою.
Тобто фактично Україна офіційно, вперше з початку повномасштабного вторгнення, заговорила про можливість обміну українською стороною мирними жителями з російською.
Обмін цивільних неможливий
Правозахисники виступають проти цієї ініціативи.
Серед них директор з адвокації правозахисного центру ZMINA Алена Луньова. Вона каже: знаходження «непотрібних» «негідників», чиї фото можна виставляти на сайті як товар, їх «добровільну» згоду на обмін домашніми адресами – це не просто порушення міжнародного права та концепції прав людини загалом, це злочин.
“Мені точно відомо, що державні органи вже тривалий час системно працюють над пошуком механізму повернення мирних громадян, які незаконно утримуються в Російській Федерації, з урахуванням норм міжнародного права. Саме тому, як цей механізм буде виглядати, важливо .А вибір шляху «обміну» засуджених громадян України з різних куточків країни та незаконно утримуваних цивільних осіб у РФ створює багато ризиків, які необхідно враховувати», – пояснює вона. Фокус.
По-перше, захоплення цивільних осіб, їх утримання та передача є військовим злочином. І цей злочин є системним і масовим. Лише за даними правозахисників, у заручниках РФ зафіксовано щонайменше 1770 осіб. І ця цифра лише приблизна; вона зростає через триваючу окупацію частини території України. А перспектива обміну мирних жителів може спричинити нову хвилю затримань і формування «обмінного фонду».
По-друге, неможливий обмін цивільних – ні на військових, ні на цивільних. Це має бути вимога для безумовного звільнення.
«Якщо залишити осторонь питання про етику обміну «неправильних українців» на «правильних українців», то стимулювання практики обміну мирними жителями навряд чи призведе до створення сталого механізму повернення цивільних осіб із незаконного утримання в РФ, який має Про це багато говорили останніми роками, але практика обміну цивільними може створити для України значні проблеми та ускладнення», – каже Луньова.
З нею погоджується юрист, експерт Медійної ініціативи за права людини з міжнародного гуманітарного, кримінального права та прав людини Андрій Яковлєв. «Передача громадян України під контроль Російської Федерації буде свідчити про те, що Україна не визнає своїх громадян засуджених за колабораціонізм. Це близько до ситуації, коли ми раптом в односторонньому порядку відмовляємося від наших громадян, які змушені були опинитися на окупованій території, ” пояснює він.
Юрист нагадує, що загалом українські закони про боротьбу з колабораціонізмом надто жорсткі, оскільки не враховують особливостей окупаційного режиму та умов примусового середовища, створеного Російською Федерацією. Це дозволяє затримувати дуже широке коло громадян. Україні поки що не вдалося гармонізувати колабораціоністське законодавство з міжнародним правом, як це зробили інші країни.
Зараз ми говоримо про значні ризики. Одним із них є спонукання правоохоронної та судової системи України до вчинення правопорушень, поверхневого розслідування та розгляду відповідних справ. Крім того, на стадії досудового розслідування можливе схиляння обвинувачених до визнання провини та укладання угоди в обмін на можливе звільнення в РФ у майбутньому.
Наприклад, уже згадана Ангеліна Довбня не стала оскаржувати вирок, а одразу попросила включити її до списків на обмін між Україною та Росією. Мовляв, їй пообіцяли, що сприятимуть передачі до РФ, якщо вона визнає провину.
Позиція розуміння: держава шукає варіанти
«Водночас я розумію позицію держави, що серед засуджених за колабораціонізм є й громадяни України, які не ідентифікують себе з Україною та відмовляються від своєї українськості», — додає Андрій Яковлєв. «Я вважаю, що ця ініціатива була важкою для влади через її суперечність міжнародному праву прав людини, але було б неправильно ігнорувати складну ситуацію, в якій опинилися наші військовополонені через тортури та відверте знущання Російської Федерації над ними. Тому доводиться вибирати між правами заручників чи полонених, які мають менше прав, ніж російські «бранці», і шукати нестандартні механізми для повернення українців».
Інше питання, що зараз немає механізму, який би дозволив повернутися мирним жителям.
І це окрема проблема.
Україна не може самостійно чинити тиск на Російську Федерацію з метою повернення своїх громадян. І навряд чи їх зацікавлять колаборанти, оскільки навіть Юсов зазначав, що «більшість з них виявилася нікому великої користі, тому вони сподіваються, що їх помітять, почують і заберуть».
Питанням повернення цивільних могла б займатися створена міжнародна Платформа зі звільнення мирних громадян, незаконно утримуваних РФ, якою опікується Омбудсмен, але про її роботу з лютого нічого не чути. Крім того, під час Саміту миру в Швейцарії не було прийнято жодного рішення, окрім закликів до звільнення.
Щодо передачі одних українців в обмін на інших, то ця ініціатива містить не лише юридичні ризики, а й політичні, якими можуть скористатися російські пропагандисти, мовляв, в Україні не все так однозначно і є велика кількість людей, які погоджуються з політикою Кремля.